11 грудня 2020 р.
Андріївські вечорниці
13 грудня українці відзначають день Андрія Первозванного, першого з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії і дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест і сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа!» Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву. А ще в дохристиянські часи у наших предків-слов’ян саме на цей день припадало свято Калити - вшанування Сонця як джерела світла і життя. Тож це свято в народі називали Сонцесяйна Калита.
За народним звичаєм, у ніч з 12 на 13 грудня молодь збиралася в одній хаті на Андріївські вечорниці і влаштовувала веселі дійства з ворожіннями, забавами та веселощами.
11 грудня 2020 року, напередодні свята Андрія Первозванного, наша гімназійна родина вже традиційно поринула в атмосферу Андріївських вечорниць. Вступним словом розпочала дійство вчитель історії та українознавства Кандиба Людмила Іванівна. Педагог розповіла гімназистам про народні традиції проведення вечорниць.
А далі гімназійну світлицю, оформлену в етнічному стилі, заповнили звуки чудової народної пісні – це дівчата- дев ятикласниці зібралися на вечорниці, де на них чекала господиня – Пучок Юлія Вікторівна.
Господиня згуртувала дівчат навколо діжі з тістом, щоб приготувати калиту - коржа з діркою посередині, який символізує сонце. Дівчата замішували калиту на щастя-долю, з добрими думками, з піснями, з приказками, щоб добро і злагода панували в житті. А поки калита «випікалася», дівчата розповіли, як в давнину традиційно ворожили на судженого.
А які ж вечорниці без веселих пісень та розваг? Дівчата завзято виконали запальну жартівливу народну пісню «Ой, там, на точку, на базарі», додавши святу атмосферності й колориту. А тим часом на вечорниці завітали парубки –учні 9 класу. Господиня запросила хлопців до світлиці, а дівчата почастували їх смачними варениками. Яскравим акордом свята стала українська народна пісня «Ой, мій милий вареничків хоче» у виконанні учнівської молоді, Галанської Валерії Валеріївни та Буркова Павла Андрійовича.
Кульмінацією свята стало кусання запашної калити. Охороняв калиту пан Калитинський - Дашковський Олександр, який намагався не дати пану Коцюбинському (Мішкою Андрію) її вкусити. Хлопці відтворили діалог, який традиційно ці два герої вели між собою:
Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду сажею писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні,я на білому коні і калита мені!
Всі охочі мали змогу спробувати свої сили й відламати шматочок калити. Того, кому не вдалося цього зробити, обмазували сажею.
Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле! Тож бережімо цю прекрасну й багату скарбницю споконвічних звичаїв і традицій, адже в ній- розум, кмітливість, гумор, життєдайність, єдність і сила нашого народу!
