12
грудня 2017 р.
Андріївські
вечорниці
13 грудня українці відзначають День святого Андрія
Первозванного, першого з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й
традиції цього дня сягають язичницьких часів. З усіх свят річного календарного
циклу день Андрія Первозванного є одним з найтаємничіших,
найцікавіших. За народним звичаєм
у
ніч
з 12
на
13
грудня молодь
збиралася
в одній хаті
на Андріївські вечорниці і влаштовувала
там веселі дійства з ворожіннями, забавами та веселощами.
12
грудня 2017 року, в переддень свята Андрія Первозванного, наша гімназійна
родина вирішила відкрити скриню українського фольклору,
зокрема, зануритися в атмосферу Андріївських вечорниць.
Вступним
словом розпочала дійство вчитель історії та народознавства Кандиба Людмила Іванівна. Учитель розповіла
гімназистам про суть цього свята, його
християнську основу. Адже 13 грудня церква вшановує пам’ять рівноапостольного
Андрія Первозванного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а
й засновником Києва. Гімназисти
уважно й з цікавістю слухали
розповідь учителя, адже
розуміли, що мова йде про звичаї й традиції рідного народу.
А далі гімназійну світлицю,
оформлену в етнічному стилі, заповнили звуки чудової народної пісні – це
дівчата-дев’ятикласниці зібралися на вечорниці, де на них чекала господиня –
Пучок Юлія Вікторівна. Господиня згуртувала дівчат навколо діжі з тістом, щоб
приготувати калиту - коржа з діркою посередині, який
символізує сонце. Дівчата замішували калиту на щастя-долю, з добрими
думками, з піснями, з приказками, щоб добро і злагода панували в житті. А поки
калита «випікалася», дівчата розповіли, як в
давнину традиційно ворожили на
судженого.
Не забарилися на вечорниці й завзяті
парубки – учні 10 класу. Кульмінацією свята стало кусання запашної
калити.
Охороняв калиту
пан Калитинський (Скопич Влад), який намагався не дати пану Коцюбинському (Стрехо Владу) її вкусити. Хлопці відтворили діалог, який традиційно ці два герої
вели між собою:
Добрий
вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане
Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду сажею писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи
ні,я на білому коні і калита мені!
Пан Калитинський тримав калиту, а учасники вечорниць і всі охочі мали змогу спробувати свої сили і
відкусити її шматочок. Того, кому не вдалося це зробити, обмазували сажею.
Отак
вкотре й ожили стараннями учнів приватної Лінгвістичної
гімназії ігри й
забави наших предків.
Міцний наш рід,
жива в ньому пам'ять про минуле.
Тож бережімо цю
прекрасну невичерпну
культурну спадщину рідного
народу!
